Громадськість активно реагує на гучні викриття, обшуки та вручення підозр, особливо якщо йдеться саме про корупцію. Однак це лише початкові етапи досудового розслідування, покликані зафіксувати те, що орган досудового розслідування вважає злочином, а також зібрати докази цьому. 

Зібрані докази є предметом ретельного вивчення під час судового розгляду, оскільки саме тоді суд повинен визначити, чи дійсно людина винна в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні. І, власне, зі складністю процесу оцінки доказів, а також із можливістю обвинувачених впливати на їх збір, часто повʼязують складність розгляду справ про корупцію на найвищому рівні. У кримінальних провадженнях ВАКС справи як правило містять складні фактичні обставини, великий обсяг даних, що вимагає від суду особливої уваги до належності, допустимості та достовірності кожного доказу.

У цьому контексті важливо зрозуміти основні правила, якими оперують захисники, прокурори та судді у своїй роботі з оцінки доказів. Тому в нашому матеріалі ми в загальних рисах покажемо, як ВАКС оцінює докази.

Загальні правила оцінки доказів у кримінальному процесі

Загалом доказами є фактичні дані, отримані у встановленому КПК порядку, на основі яких суд встановлює факти, що мають значення для кримінального провадження. 

У справах ВАКС це визначення охоплює широкий спектр матеріалів: від класичних письмових документів до технічної інформації, даних, зафіксованих НСРД (негласних слідчих дій) та висновків експертів.

Тож оцінка доказів — це процес, у якому суд формує внутрішнє переконання щодо кожного доказу та сукупності доказів, керуючись нормами КПК України, логікою та результатами безпосереднього дослідження матеріалів. 

Відповідно до ст. 94 КПК України суд зобов’язаний перевірити належність, допустимість, достовірність окремих доказів, а також достатність і взаємний зв’язок усієї їх сукупності. Крім того, суд має керуватись принципом, що жоден з доказів не має наперед встановленої сили. 

Також важливим орієнтиром для суду є стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Він означає, що особу можна визнати винною лише тоді, коли версія обвинувачення виключає будь-яку іншу розумну версію, а всі сумніви мають тлумачитись на користь обвинуваченого.

Як встановлюється належність і достовірність доказів?

Належність доказів означає, що доказ має прямо або опосередковано підтверджувати чи спростовувати важливі для справи обставини. Тобто доказ повинен стосуватися предмета розслідування і допомагати встановити факти.

Якщо докази не містять фактичної інформації або не стосуються обставин, що підлягають доказуванню, вони не вважаються належними.

Достовірність доказів у КПК України прямо не визначена, але її розуміють як здатність доказу точно і без спотворень відображати реальні події. Достовірний доказ — це такий, на який суд може покладатися як на правдиву інформацію. Найчастіше питання достовірності стосується показань свідків. Суд перевіряє, чи свідок міг точно побачити або зрозуміти події, про які розповідає, і чи його слова узгоджуються з іншими доказами.

Що таке допустимість доказів?

Допустимість — це законність способу отримання доказу. Допустимим визнаються докази, які зібрані в передбачений КПК України спосіб.

Навіть найцінніша для обвинувачення інформація не буде використана судом, якщо вона здобута у випадку істотного порушення прав і свобод людини. А саме:

• процесуальні дії, наприклад обшук або огляд, які проведені без попереднього дозволу суду або з порушенням вимог закону;
• отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи погрози застосування такого поводження; 
• порушення права особи на захист. 

В судових засіданнях часто згадують принцип «плодів отруєного дерева», оскільки він має вирішальне значення для допустимості доказів. В чому ж полягає його суть? якщо суд встановить, що первинний доказ здобуто з істотним порушенням прав, то похідний доказ, отриманий саме завдяки первинному, також буде визнаний недопустимим.

Не можуть бути використані в цілях доказування показання свідка, який згодом набув статусу підозрюваного чи обвинуваченого — це порушує право особи на мовчання та право не свідчити проти себе.

Хоча остаточно допустимість суд оцінює вже в нарадчій кімнаті, на практиці він часто реагує на них одразу. Якщо суд вбачає очевидне порушення, він припиняє дослідження такого доказу та визнає його очевидно недопустимим.

Як відбувається це на практиці у ВАКС?

На практиці ВАКС найчастіше ретельно оцінює кожен доказ, перевіряючи його законність, належність та достовірність.

У справі «завгоспа» Генпрокуратури Аполлінарія Нагалевського акт позапланової ревізії визнали недопустимим, бо КПК України не передбачає такий спосіб отримання доказів, а повноваження слідчого та прокурора призначати ревізії були скасовані ще з 2015 року. Також недопустимим став висновок експерта, бо він ґрунтувався на цьому недопустимому акті – класичний приклад «плодів отруєного дерева».

Наприклад, у справі про 15-мільйонні збитки для аеропорту «Бориспіль» ключовим питанням стала достовірність показань свідка, який надав більшість фактичної інформації. Цікаво, що суд врахував можливу упередженість свідка через службовий конфлікт та бізнес-зв’язки, але визнав його свідчення достовірними завдяки їхній логічності та узгодженості з іншими доказами.

У справі про хабарництво дніпровського екссудді Андрія Леонова обвинувачений подав до суду скриншоти як докази. Але суд помітив на них ознаки підроблення: дата і час створення виглядали зміненими. Це вказувало на їхню неправдивість і, як наслідок, суд визнав їх недостовірними.

У справі ексслідчого ГПУ Дмитра Суса суд визнав протокол аудіо- та відеоконтролю недопустимим, оскільки ця негласна дія, по суті, була допитом, проведеним без забезпечення гарантій, передбачених законом для особи, яку допитують. Суд також визнав неналежними доказами низку матеріалів справи через те, що вони не підтверджували жодних важливих обставин.

У справі держінспектора Олександра Дутка про зловживання на митниці суд визнав недопустимими окремі протоколи оглядів та службові рапорти, на які посилалося обвинувачення. Річ у тім, що вони були складені з порушенням процесуальних вимог: без участі захисника, належної фіксації та не дотримуючись правил підслідності. Відтак ці документи не могли підтверджувати умисел чи тяжкі наслідки й були виключені з доказів.

В одній зі справ, суд визнав частину матеріалів негласних слідчих дій недопустимими. Це сталося через те що, записи розмов були проведені з порушенням процесуального порядку — без належного дозволу слідчого судді. Крім того, суд вказав на неповноту розшифрування та відсутність безперервності фіксації.

Таким чином оцінка доказів у справах про корупцію, як і в будь-якій іншій кримінальній справі, є надзвичайно важливим процесом, і суд підходить до них ретельно та виважено. Пріоритетом є правомірність отримання доказів (допустимість), їхній зв'язок зі справою (належність) та правдивість (достовірність). Лише сукупність таких доказів, які підтверджують обвинувачення, доводить вину поза розумним сумнівом, а відтак може стати основою для обвинувального вироку.