Вперше опубліковано у виданні «Ґрунт»

У серпні 2026 року спливають строки давності у справі про 13 млн грн збитків державі на закупівлі бортових висотомірів — й Ігор Гладковський, син ексзаступника секретаря РНБО Олега Гладковського, міг би уникнути відповідальності. Але він виїхав за кордон, тож суд усе ж матиме шанс встигнути розглянути цю справу по суті. Все тому, що за законом перебіг строків давності зупиняється в разі ухилення обвинуваченого від суду і тоді становить 15 років.

Публічно скандал навколо ймовірної корупції в оборонці вибухнув у лютому 2019 року, коли вийшли перші серії розслідування журналістів Bihus.Info про закупівлю контрабандних російських деталей через фірми-прокладки за завищеними цінами. Головні фігуранти — тодішній перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський, його син Ігор і їхні спільники Віталій Жуков та Андрій Рогоза, керівник фірми «Оптимумспецдеталь».

Журналісти тоді оприлюднили листування, яке свідчило про ймовірні хабарі податківцям та правоохоронцям, аби ті «не помічали» схеми. Скандал викликав величезний резонанс. Опоненти тодішнього президента Петра Порошенка вимагали його імпічменту, а в березні 2019-го Олега Гладковського відсторонили від посади і згодом звільнили.

Як виявилося згодом, кримінальна справа існувала ще до розлідування Bihus.Info — Головна військова прокуратура почала провадження за фактом привласнення держкоштів у 2016 році. Але після виходу журналістського матеріалу за справу взялося НАБУ, а в листопаді 2019-го генпрокурор передав усі матеріали детективам Бюро.

Відтоді минуло сім років. Розповідаємо, яка доля спіткала фігурантів розслідування — хто отримав вирок, а чиї справи досі тягнуться у судах.

Олег Гладковський: чому справа про вантажівки «Богдан» досі без вироку?

У жовтні 2019 року Олег Гладковський намагався вилетіти з України, але його затримали детективи НАБУ на бориспільській трасі. Уже наступного дня йому повідомили про підозру, а в червні 2020-го досудове розслідування завершили.

За версією слідства, у 2017 році Гладковський — тоді перший заступник секретаря РНБО — організував закупівлю військових вантажівок «Богдан 6317» за завищеними цінами. Ймовірно, йому допомагали ексзаступник міністра оборони Ігор Павловський та ексочільник департаменту Міноборони Андрій Араптанов.

Відтак виробником обрали завод «Богдан Моторс», частки в якому належали самому Гладковському і його родині. Урядова постанова вимагала не менше 60% української локалізації виробництва, але завод реально досягав лише близько 10%. За версією слідства, під тиском Гладковського цю вимогу знизили до 20% з умовою поступово довести рівень локалізації в Україні до 30% — і компанія отримала держзамовлення. Витрати на нарощення локалізації мав нести сам виробник, але компанія, за даними обвинувачення, незаконно перекинула їх на бюджет.

Контракт мав фіксовану ціну, зміна якої була прямо заборонена. Попри це посадовці Міноборони підписали додаткові угоди й погодили підвищення ціни. У результаті держава, ймовірно, безпідставно переплатила постачальнику 17,44 млн грн — це підтверджують Держаудитслужба та судові експертизи.

Окремої уваги заслуговує поведінка ексчиновника упродовж процесу. У 2019-му ВАКС обрав Гладковському запобіжку — тримання під вартою з альтернативою застави в 10,6 млн грн. Заставу тоді внесли, і в березні 2022-го, вже після початку повномасштабного вторгнення, Гладковський просив суд перерахувати ці гроші на потреби ЗСУ, а заставу змінити на особисте зобов’язання. Суд погодився, і невдовзі Гладковський перестав з’являтися на засідання — виявилося, що він виїхав за кордон. У квітні 2024-го його оголосили в розшук, а в травні 2025-го стало відомо про його затримання в Іспанії.

З серпня 2022 року ВАКС розглядає справу по суті: наразі допитують свідків, далі — черга обвинувачених. Строки давності мали б сплинути у 2027 році, але через перебування головного фігуранта за кордоном (імовірне ухилення від правосуддя) цей строк стає довшим. Утім, екстрадиція з Іспанії може затягнутися, тож є ризик, що справа так і не дійде до вироку. У травні 2025-го Гладковський намагався під’єднатися до засідання дистанційно, однак суд відмовив через здійснення заочного провадження. З цього часу відсутні інші публічні відомості про його екстрадицію.

Справа Гладковського-молодшого

Син Олега Гладковського Ігор отримав першу підозру в грудні 2020-го. За версією слідства, він вплинув на керівництво держкомпанії «Укрспецекспорт», аби та постачала деталі сумнівного походження підприємствам «Укроборонпрому» через фірму «Оптимумспецдеталь», й отримав за це 950 тис. грн неправомірної вигоди. З 2021 року ця справа на розгляді Солом’янського райсуду Києва.

У жовтні 2023 року Гладковський-молодший отримав другу підозру: його та ексдиректора «Укрспецекспорту» Павла Букіна обвинувачують у завданні державі майже 13 млн грн збитків на закупівлі бортових висотомірів. За версією слідства, використовуючи вплив батька, Гладковський домігся призначення Букіна на посаду, а згодом організував закупівлю через підконтрольні фірми за завищеними цінами. З липня 2024-го ВАКС слухає справу по суті.

Вперше Ігоря оголосили в розшук у 2021 році, після чого він повернувся в Україну. У 2022-му він знову виїхав, як і Павло Букін. Обидва долучаються до засідань дистанційно.

Суд відмовив прокурору в спеціальному судовому розгляді й обрав загальний порядок з участю обвинувачених через відеоконференцзв’язок, але при цьому встановив факт переховування від слідства. Строки давності для Гладковського-молодшого могли б сплинути в серпні 2026 року, але через перебування за кордоном — знову ж імовірне ухилення від правосуддя — може застосовуватися загальний строк у 15 років.

Кейс Рогози та Жукова

У вересні 2023 року Солом’янський райсуд Києва затвердив угоди про визнання винуватості з Андрієм Рогозою та Віталієм Жуковим. Вони вибудували схему постачання комплектуючих до військової техніки на підприємства «Укроборонпрому». Запчастини невідомого походження купували за готівку з рук, а через підконтрольну ТОВ «Оптимумспецдеталь» продавали заводам за завищеними цінами. Щоб узаконити походження товару, вони залучили понад 30 фіктивних фірм для безтоварних операцій — так компанія ухилилася від сплати 46,4 млн грн податків. Отримані від держпідприємств кошти переводили на рахунки підставних компаній, конвертували в готівку та ділили між учасниками схеми.

Суд призначив обом по 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, але звільнив від реального покарання з іспитовим строком на рік.

Жукова також звинувачували у спробі підкупу директора Ізюмського приладобудівного заводу Сергія Філоненка, але цю справу ВАКС закрив через сплив строків давності.

Цікаво, що спочатку суд відмовляв у затвердженні цих угод. З Жуковим — бо закон, як наголосив суд, забороняє угоди з організаторами особливо тяжких злочинів, а запропоноване відшкодування — лише 4 із 46 млн грн — разом зі звільненням від конфіскації майна є неспівмірними зі шкодою. Умови угоди суд назвав такими, що суперечать інтересам суспільства через цинізм розкрадань в оборонній сфері під час війни. В угоді з Рогозою суд відмовив через порушення Кримінального кодексу: неправильно визначили порядок призначення покарання і незаконно поєднали звільнення з випробуванням із конфіскацією майна.

Епізод директора Ізюмського приладобудівного заводу Філоненка

У серпні 2024 року ВАКС виправдав директора Ізюмського оборонного заводу Сергія Філоненка у справі про отримання понад 2 млн грн хабаря. За версією слідства, з вересня 2016-го до січня 2017-го він отримав від ТОВ «Оптимумспецдеталь» понад 2,44 млн грн за забезпечення оплати за товари, які постачалися не в повному обсязі або з дефектами, прихованими за фіктивними накладними.

Але суд визнав Філоненка невинуватим через відсутність прямих доказів передачі хабаря (відеофіксації, мічених купюр тощо). Основний доказ обвинувачення — листування у WhatsApp — визнали недопустимим, оскільки його отримали не через слідчі дії, а від журналістів.

Суд наголосив: матеріали журналістських розслідувань мають «дорадчий», а не «доказовий» характер. А ось носії з копіями телефонів фігурантів (Seagate і Kingston), сформовані ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 рр., при повторній перевірці НАБУ показали розбіжності — дані на них виявилися частково втраченими, частково з ознаками перезапису вже програмами, яких на момент вилучення телефонів не існувало. Це дало підстави говорити про ймовірне втручання в докази.

Суд також засумнівався у свідченнях Жукова й Рогози — вони могли бути зумовлені обов'язком «викривати інших» задля виконання умов угод. Свідчення Рогози суд і зовсім визнав недопустимими — всю інформацію той мав від Жукова.

Одна із суддів не погодилася з вироком і виклала окрему думку. На її погляд, сукупність доказів усе ж підтверджує вину Філоненка, а листування учасників схеми про «500 кг сірих цукерок» та «14 700 кг зеленого горішка» було шифром для приховування розрахунків у гривнях та доларах США — нетипові для законного бізнесу формулювання. Головним і цілком легальним доказом вона назвала флешку з матеріалами розслідування журналістів, яку вони передали слідству — на відміну від скомпрометованих носіїв ГВП, вона не має ознак маніпуляцій з даними.

Наразі цей вирок переглядає Апеляційна палата ВАКС.

А як щодо інших фігурантів?

Більшість менш відомих фігурантів пішли на співпрацю зі слідством. Ексдиректори ТОВ «Оптимумспецдеталь» Володимир Волохач та Роман Чуба забезпечували легалізацію запчастин невідомого походження для бронетанкових заводів — через фіктивні операції на понад 121 млн грн компанія ухилилася від сплати 46,4 млн грн грн податків. Солом’янський райсуд Києва затвердив їхні угоди в обмін на викривальні свідчення проти інших учасників угруповання, призначивши обом по 5 років ув’язнення з іспитовим терміном рік, три роки заборони обіймати певні посади та конфіскацію майна.

Технічну роботу з легалізації тіньових потоків забезпечували Артем Болдирєв, Олександра Хомич та, ймовірно, бухгалтерка Олена Іванюк. Болдирєв і Хомич як пособники у відмиванні понад 46,4 млн грн уклали угоди — по 5 років умовно без конфіскації майна. Іванюк, яка фігурує в справі Рогози-Жукова, досі має статус обвинуваченої — розгляд триває в Солом'янському райсуді Києва.

Окремий епізод стосувався Харківського бронетанкового заводу: колишнього директора Олександра Глушка та головного інженера Ігоря Якименка підозрювали у сприянні легалізації сумнівних деталей через фіктивну поставку 12 далекомірів від «Оптимумспецдеталі». Але САП закрила провадження — доказів для суду виявилося недостатньо, а можливості їх заново зібрати вже вичерпані.

Гладковські проти журналістів: суд поставив крапку

Окрім кримінальних справ, Олег Гладковський намагався оскаржити розслідування Bihus.Info в цивільному порядку. У серпні 2020-го — вже з пропуском строку позовної давності — він подав до суду вимогу визнати недостовірною інформацію з матеріалу «Армія. Друзі. Бабки» та відшкодувати 2 млн грн моральної шкоди. Справу розглядали понад три роки: у 2023-му Вінницький міський суд частково задовольнив вимоги Гладковського щодо спростування інформації, але апеляція це рішення скасувала.

Остаточну крапку поставив Верховний Суд, відхиливши 14 березня 2024 року касаційну скаргу Гладковського-старшого. Суд наголосив: обіймаючи посаду заступника секретаря РНБО, Гладковський був публічною постаттю, а тема можливого розкрадання в оборонці мала суспільний інтерес — тож поширена журналістами інформація є оціночними судженнями, а не такою, що підлягає спростуванню.

Аналогічний позов проти журналістів подавав і Ігор Гладковський — і також програв його як в апеляції, так і у Верховному Суді.

Сім років по тому: що ми знаємо

Через сім років після розслідування Bihus.Info ситуація у справі «Оптимумспецдеталі» залишається неоднозначною.

Як ж глобальні проблеми підсвітила ця справа?

1. Тривалість розгляду справ. Рядові учасники схеми уклали угоди зі слідством, отримавши умовні строки, тоді як щодо ключових фігурантів розгляд триває роками.
2. Втечі фігурантів. Обоє Гладковських — і батько, і син — у критичний момент процесу виїхали з України, уникаючи участі у процесі. Гладковського-старшого вдалося затримати лише через шість років в Іспанії, однак його екстрадиція досі під питанням.
3. Недосконалість доказової бази. У справі Філоненка виправдувальний вирок ґрунтується не стільки на спростуванні фактів, скільки на процесуальних дефектах доказів, зібраних ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 роках.

Сукупно ці кейси демонструють, наскільки складно розслідувати й розглядати справи про корупцію на найвищому рівні: тут і переховування фігурантів від суду та слідства, і проблеми з допустимістю доказів, зібраних ще до НАБУ, і строки давності. Відтак питання вердикту щодо ключових організаторів схем досі залишається відкритим.

Підготовлено командою Transparency International Ukraine